Бабин яр

В свої права вступила осінь,
Минає сорок перший рік,
Гуляє вітер поміж сосен,
Розносить журавлиний крик.

Пожовкле листя землю вкрило,
Не видно сонця з-поміж хмар,
Нудьгу наводить небо сіре,
Туманом вкрило “Бабин яр”.

Яр величезний та глибокий,
Яр довжелезний та вузький.
В цей день, його порушив спокій,
Моторів шум, та гул людський.

Сьогодні знищують євреїв.
Їх не вважають за людей.
Не роблять навіть привілеї,
Ні до жінок, ні до дітей.

Регочуть німці, та не тужать,
П’янить катів адреналін,
Як пси, фашистам вірно служить,
Відомий Мельника загін.

З людей знімають цінні речі,
Складають їх біля стола.
Не дивлячись на холоднечу,
Всіх роздягають до гола.

Ось першу партію, з пів сотні,
Женуть на страту, мов ягнят.
Загнавши всіх на край безодні,
Наказ віддали: “Стати в ряд.”.

В очах німецького солдата,
Жалю немає до людей.
Холодний погляд впав на мати,
Що пригортає двох дітей.

А жінка плаче та ридає,
Перед катами впала ниць,
Про милість покидьків благає,
Вмовляє гірко: “Відпустіть!”...

Хоча в далекому Берліні,
Він має своїх діточок,
Але цинічно, та спокійно,
Натиснув спусковий гачок.

Літак у небесах кружляє,
Музики в барабани б’ють,
І знов, старанні поліцаї,
Наступну партію ведуть.

Вони плазують, та не знають,
Смакують ароматний шнапс,
Що у Яру їх смерть чекає,
Коли прийде розплати час.

Соломія Галицька
(лютий 2015)